Як відомо, перші згадки в літописах про події на території Бориспільщини сягають до 1015 року. Тоді на Альті було вбито сина Володимира Великого, князя Бориса. З ім'ям Бориса і пов'язана сучасна назва Борисполя.
Літопис так розповідає про ці події майже тисячолітньої давності. «В літо 1015. Пішли печеніги походом на Русь. Володимир Святославович послав проти них свого сина Бориса, а сам дуже заслабував... і помер...після смерті батька сів у Києві Святополк – старший син Володимира ... Коли Борис повертався з військом назад...зупинився він табором, дійшовши до річки Альти. А Святополк замислив підступне діло... викликав Путшу і вишгородських бояр і сказав їм: – не кажучи нікому ні слова, ідіть і вбийте мого брата Бориса. Прийшли вночі на річку Альту, де стояв Борис, ...мов дикі звірі, напали на нього із-за шатра і списами проткнули Бориса».
Того ж 1015 року Святополк убиває ще двох своїх братів Гліба та Святослава. Нині існують, щоправда, версії про те, що у прагненні посісти київський стіл, братовбивством «відзначився» Ярослав. В усякому разі, переможцем у цій міжусобиці синів Володимира Великого вийшов Ярослав. 1019 року Ярослав рушив на Святополка. «...прийшов на річку Альту, ...вийшов на те місце, де було вбито Бориса, і піднявши руки до неба сказав: – Кров мого брата кличе до помсти... і коли він так сказав, рушили полки один проти одного, і покрилося поле Альтинське тьмою воїнів. Надвечір переміг Ярослав, а Святополк відступив і побіг». Князі Борис і Гліб були канонізовані першими святими на Русі. На честь Бориса і Гліба церквою встановлено свята: 15 травня – перенесення мощей, 6 серпня – день смерті Бориса, 1 вересня – день смерті Гліба.Через 102 роки після вбивства Бориса, у 1117 році князь Володимир Мономах, як повідомляють літописи, «заложи церкву кам'яну святим мученикам Борису і Глібу на Альті, де пролилася кров Бориса». Ця церква відома під назвою «Летська божниця». За свідченнями літописних документів, у 1125 році Володимир Мономах помер «...на Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив на честь Бориса і Гліба». У 1154 році церква була спалена половцями. У літописі читаємо: «тоді ж багато лиха наробили половці коло Переяслава ...і села попалили всі, і Летську божницю, святому мученику храм, запалили». Остаточно Летську божницю зруйнували 1239 року монголо-татари. З цього часу Летч втратив свою головну функцію форпосту. Про сліди жорстокої битви свідчить велика кількість монголоїдних черепів виявлених вже в наш час при земляних роботах будівництва універмагу «Жовтень».
Незважаючи на достатню кількість свідчень про численні події на Альті, питання про місцезнаходження Мономахової божниці неодноразово викликало різні тлумачення серед дослідників. Так, М. Максимович вважав, що Летська божниця знаходилася за три кілометри від Переяслава в районі сіл Борисівки і Глібівки. Свої висновки він робив, спираючись на відомі на той час факти. Ще 1660 року монахи Київського Межигірського монастиря одержали від царя Олексія Михайловича грамоту на будівництво монастиря «на крові святого Бориса» недалеко від Переяслава, на лівому березі річки Альти. У 1664 році протопіп Т.Ф. Бутович і голова С. Білий спорудили там кам'яний хрест, відзначивши тим ймовірне місце загибелі Бориса. У 1839 році біля цього хреста споруджено церкву в ім'я Бориса і Гліба, яка вважалася «храмом на крові». Але документальні свідчення XVII ст. та археологічні розкопки XX ст., проведені на території Борисполя, дозволили спростувати цю версію. Одним з важливих історичних документів, що засвідчує місцезнаходження Летської божниці, є скарга монахів Київського Пустинно-Микільського монастиря, написана в 1629 році, в якій вони відстоюють своє право на землеволодіння на лівому березі Дніпра. Із цієї скарги видно, що:
І. Місцевість, де розташований Бориспіль, наприкінці XVI – на поч. XVII ст. називалася «грунтом Полукнязівським».
ІІ. Вона була куплена Пустинно-Микільським монастирем у тлумача Солтана Албеєвича років за сто до 1629 року і ціле століття перебувала у володінні монастиря.
ІІІ. Коли писалася скарга, серед цієї місцевості знаходився окоп або Вал полукнязівський, посередині якого в 1629 році і «стояла (і до цього часу стоїть») спустошена кам'яна («змурована») церква, побудована на тому місці, де була пролита кров руського князя Бориса Володимировича. Біля церкви знаходився «княжий терем». Ці важливі відомості доповнюють свідчення Павла Алеппського, який супроводжував патріарха Макарія в його подорожі по Росії та Україні в середині XVII ст. Павло Алеппський писав:
«... прибули в торгове містечко з цитаделлю, укріпленнями, на ім'я Борисполь, тобто місто Бориса, сина царя Володимира, як розповідають, в ньому була давня кам'яна церква, її зруйнували ляхи...». І справді, у середині XVII ст. кам'яні рештки Летської божниці були перевезені у Київ на Біскупщину для будівництва кафедрального Петропавлівського собору. У середині XIX ст. при будівельних роботах у дворі Борисоглібської церкви відкрито фундаменти давнього храму. Але все одно до початку XX ст. місцем загибелі Бориса вважали село Борисівку Переяславського р-ну.
Суперечкам за місце «храму на крові» між Борисівкою на Альті і Борисполем на Альті поклали край перші археологічні дослідження експедиції під керівництвом М. Макаренка в 1925 році. Ці дослідження остаточно довели, що «храм на крові» був саме в Борисполі. Але на час розкопок на фундаментах Летської божниці стояла Борисоглібська церква, що й не дало можливості провести ґрунтовніше вивчення місцевості. Дослідження проводилися на церковному подвір'ї. Було виявлено речі княжої доби: уламки шиферу, кераміка, прясельця тощо. Але найголовніше – на глибині 2,45 метра виявлено рештки фундаменту будівлі, який складався з великих уламків червоного піщаника. Плану і характеру будівлі не виявлено.
1950 року Київською експедицією Інституту історії матеріальної культури АН СРСР спільно з Державним Ермітажем під керівництвом академіка М. Каргера на території Борисполя проводила розкопки розвідувального характеру. Борисоглібська церква на той час вже була зруйнована, і купи будівельного сміття дуже заважали дослідженням. Зі звіту вченого дізнаємося, що було знайдено частини будівлі. І навіть зруйновані, зміщені зі свого місця ці частини, виявлені у великій кількості, становили неабиякий інтерес для реконструкції давнього архітектурного вигляду Мономахової божниці. Серед знайдених будівельних матеріалів особливо цікавими були великі уламки шиферних плит, уламки квадратних керамічних плит для підлоги, вкритих однокольоровою поливою, фрагменти штукатурки із фресковим розписом, великі уламки свинцевої покрівлі і уламки круглого віконного скла. У завалі будівельних залишків божниці знайдено уламки давнього бронзового дзвону. За тривалий історичний період давня церква на території Борисполя поступово зникла. Але факт її існування має велике значення для пізнання історії міста та для розуміння процесів, що відбувалися в політичному житті Київської Русі в XI – XII ст.
http://boryspilmuseum.info/index/istorija_borispolja_knjazha_doba_1/0-51
Коментарi